Україна має до грудня 2026 року нарешті навести лад на ринку віртуальних активів та налагодити оподаткування. Саме такий дедлайн стоїть перед законопроєктом № 10225-д. Новий уряд зробив його одним із ключових пріоритетів для євроінтеграції, адже це пряма вимога ЄС у межах програми Ukraine Facility.
Давайте розберемося по черзі: чому все так затягнулося, де держава втрачає мільярди та хто зрештою буде контролювати українську криптоіндустрію.
Дедлайн — кінець 2026 року: чому законопроєкт № 10225-д застряг у парламенті
Першу спробу легалізувати крипту ми бачили ще у 2022 році, коли прийняли базовий закон Про віртуальні активи. Але він так і залишився просто папірцем, бо парламент не погодився внести відповідні зміни до Податкового кодексу.
Другий раунд розпочався восени 2025 року. Тоді Верховна Рада підтримала законопроєкт № 10225-д за основу. Його задум був правильним: вирішити все одним махом — створити правове поле, запровадити ліцензування та механізм сплати податків. Проте документ уже майже рік буксує перед другим читанням. Причина — залаштункові суперечки щодо того, хто саме має наглядати за ринком. Тепер у держави немає вибору: дедлайн від ЄС дуже жорсткий.
Хвіст кита: реальні масштаби крипторинку та нуль податків
Офіційно ми не знаємо, скільки криптовалюти зараз у кишенях українців або який її річний обіг. Але якщо поглянути на ончейн-дані, цифри просто вражають:
Україна посідає 8 місце у світі за індексом криптоадопції Chainalysis за 2025 рік.
Ми на 1 місці у світі за співвідношенням обсягів транзакцій у стейблкоїнах до ВВП країни, згідно зі звітом World Crypto Rankings від DL Research.
І при цьому ми отримуємо рівно 0 гривень податків з операцій із віртуальними активами. Прозорого механізму фіскалізації в законі досі просто не існує.
Крипта в Україні розквітла завдяки високій цифровий грамотності людей, слабкості звичних фінансових інструментів під час війни та величезним міжнародним потокам — від приватних оборонних закупівель до донатів. Але через відсутність правил гри цей ринок перетворився на неконтрольований сірий океан.
9,3 млрд грн за 11 випадків: фіскали бачать лише вершину айсберга
Дані Податкової служби за перше півріччя 2026 року дуже наочно показують, яку ціну ми платимо за цей вакуум:
ДПС склала лише 11 аналітичних висновків про підозрілі криптооперації, але загальна сума відмивання коштів у цих кейсах сягнула 9,3 млрд грн.
Приховані податки та збори від супутньої діяльності оцінюють у 1,56 млрд грн.
Середній чек одного виявленого криптокейсу становить близько 850 млн грн. Це в рази більше, ніж у традиційних тіньових схемах із пальним, тютюном чи алкоголем.
Чому ж виявили лише 11 епізодів? Бо у держави немає спеціального регулятора з інструментами для моніторингу блокчейну. Податкова та Держфінмоніторинг бачать лише те, що випадково випливає на поверхню через звичайні банківські картки чи митницю. Усе, що крутиться всередині самого блокчейну, залишається для них зоною повної темряви.
Стандарти FATF, норми MiCA та тиск Заходу
Регулювання крипти для України — це вже не просто питання грошей, це питання національної безпеки та виконання санкцій.
FATF, міжнародна група з боротьби з відмиванням доходів, чітко каже: організована злочинність обожнює країни зі слабким наглядом. Щоб не потрапити в червону зону, Україна має впровадити Travel Rule (обмін даними про відправника та отримувача) та суворий комплаєнс KYC.
Також на нас тисне європейський вектор. Регламент MiCA став стандартом у ЄС. Навіть великі фінансові хаби на кшталт Великої Британії не запускають масові криптопродукти, поки не створять ідеальну систему контролю. Україна, рухаючись до ЄС, мусить повністю підлаштувати свої норми під ці стандарти.
Битва за повноваження: НБУ чи НКЦПФР?
Головна причина, через яку законопроєкт № 10225-д застряг у Раді — це суперечка про те, хто буде головним наглядачем.
Комісія з цінних паперів (НКЦПФР) хоче, щоб функції НБУ були чітко прописані, а всі інші нові цифрові інструменти за замовчуванням підпорядковувалися саме Комісії.
Національний банк та профільний підкомітет Ради вважають, що таке двовладдя на ризикованому ринку призведе до хаосу, як це вже було з банківським наглядом у 2000-х. Одна установа не може виконувати протилежні вимоги двох різних наглядачів. До того ж європейський регламент MiCA вимагає одного чіткого регулятора. Франція вже намагалася розділити нагляд між двома відомствами, але зрештою була змушена від цього відмовитися. Логічно, що регулятором має стати НБУ з чітким розподілом обов’язків.
Якщо законопроєкт № 10225-д примусово приймуть до кінця 2026 року, ринок нарешті перестане бути диким полем. Провайдери отримають ліцензії, з’явиться фінмоніторинг, а схеми безподаткової оптимізації для тіньового бізнесу та посадовців підуть у минуле.